Народні інструменти

Навколо етнічної музики та музичних інструментів склався певний стереотип – до них, як правило, відносять звуки тамтамів, барабанів, бубнів та варганів, забуваючи, що «етнос» - приналежність до тієї чи іншої епохи чи культури народів світу. Тому до етнічних інструментів можна цілком обґрунтовано відносити італійські лютні та мандолини, шотландські волинки, іспанські гітари та багато іншого.

Мандоліну називають нащадком лютні. Родом вона з Італії, з'явилася XVII столітті.

Мандоліна – струнний щипковий інструмент, має вісім струн, налаштованих попарно. Для гри на мандоліні зазвичай використовують медіатор. Звук манонлинових струн короткий, тому щоб добитися довгого звуку необхідно швидке повторення одного і того ж звуку. Також звучання залежить від розмірів мандолини. Оркестри із мандолін різного розміру називають неаполітанськими.

Мандоліна може бути як акомпануючим, ансамблевим, і сольним інструментом. У сучасній музиці вона використовується у таких напрямках як блюграс, кельтська музика, джаз та класика.

Що стосується банджо, то на відміну від мандолини, звук у нього різкіший і дзвінкіший. Мембрана надає звуку силу та частоту. Банджо також відноситься до струнно-щипкових інструментів.

Вважається, що банджо – національний інструмент чорношкірого населення США, який став відомий з XVIII століття, але походження його більш давнє і сягає своїм корінням в Африку. Спочатку на банджо не було ладів, а струн було від 5 до 9. Але з часом кількість струн скоротилася до 4, а також виникла потреба у ладах.

Грають на банджо за допомогою так званих пазурів (плектра).

На сьогоднішній день банджо широко використовується в таких напрямках як кантрі та блюграс.